Вячеслав Ільченко
Розповідати про Африку і стародавні африканські цивілізації надзвичайно важко - нема за що "ухопитись". Чорний континент насправді представляє собою величезну білу пляму, історія якої починається в кращому випадку із досліджень великих англійських мандрівників Лівінгстона чи Стенлі, а в гіршому - із англо-бурських війн, постійної гризні "великих імперій" - Британської, Французької, Іспанської, Португальської, Германської тощо - між якою десь прослизнуть кілька розхожих назв. Квазулу - королівство Чаки і Сетевайо. Мвене-Мутапа (більш відома як Мономотапа португальських хронік) межиріччя Замбезі-Лімпопо. Найбільш відома стародавня Ефіопія, де знаходиться Лалібела і цілком можливо, зберігається Ковчег Завіту. Але це, на жаль, все. Можливо, хтось іще пригадає імперію Ашанті, імперію Малі, стародавній Бенін (нещодавно в новинах було) - але все одно, це уже нова ера, Anno Domini. Все, що було раніше - біла пляма. Античну, а тим паче доїсторичну Африку, треба відкривати і короткого поста для цього буде явно замало.
Так що я вирішив трохи спростити собі (і заодно читачам) життя, і почати із того, що відомо всім - із казок та легенд - в них завжди міститься зернятка реальної історії.
Серед численних історій "Тисячі і однієї ночі" є доволі невеличка казка про мідне місто. В ньому дамасський халіф Абд аль-Малік ібн Марван посилає експедицію кудись на крайній африканський захід, щоб знайти місто джиннів, яке знаходилось на березі моря, а потім було поглинуто пустелею. Само собою, вони його знайшли - причому напрямок їм вказала істота, схожа на крилатого бика із лев'ячими лапами. Місто виявилось проклятим - через ідола, вирізаного із червоного агата, який виголошував пророцтва та містив в собі джинна - а правила в ньому спляча принцеса, якої не можна було торкатись. Герої казки по-швидкому взяли сосуди із джиннами, запаслися скарбами, і втекли із проклятого міста назад в Дамаск.
( Read more... )